У Львові танцюють всі: хто вміє і не вміє…

Танцюють всі 9

Львівські танцюристи зробили перший крок у боротьбі за
півмільйона гривень, місяць навчання у США в кращих хореографів та
можливість відвідати найкращі світові шоу в Лас-Вегасі.

У Центрі творчості дітей та юнацтва Галичини відчайдухи-танцівники
зібрались, аби довести своє вміння та проштовхатись у число 150
найкращих, яких організатори відбирають по всій Україні. «Танцюють
всі!-4» — українська адаптація британського шоу So You Thіnk You Can
Dance? («Думаєш, ти вмієш танцювати?»). Львів’яни не проігнорували
можливості відповісти на це запитання-виклик.

Танцюристи не штурмували кастинг-групу так, як це роблять учасники
відборів «талантів» чи вокальних проектів. Усе було тихо й спокійно. У
Львові, за словами організаторів, планувалось «розглянути» близько 300
учасників. До обіду відбіркового дня своє вміння продемонструвала майже
половина запланованої кількості.

Подарунком учасникам стала присутність на кастингу танцюристів третього
сезону «Танцюють всі!» — до Львова приїхали Аня Тесля з Нової Каховки
та Костянтин Коваль з Києва. Вони роздавали поради та вказували на
помилки. «На відміну від інших міст, де ми були, тут люди легко
йдуть на контакт, не соромляться. Адже самого вміння мало. Якщо учасник
стоїть і мовчить, не може природно поводитись на камеру, — це
мінус,
— каже «ВЗ» Аня Тесля. — Переживаю за кожного, за
слизьку підлогу, на якій незручно танцювати. Згадую, як нещодавно сама
такою була»
. Її перебиває Костянтин: «Тут не було жодного, хто
б не розповів нам своєї історії, хто б поводився самовпевнено. Скажімо,
в Черкасах нам траплялись люди без особливих вмінь, які ще й поводилися
нахабно»
. Тут же до кумирів безцеремонно підбігає дівчина: «Ну
як? Вам сподобався мій виступ? У мене є шанси?». «Чому дивилась в
підлогу? Потрібен зоровий контакт»
, — радила професіоналка.

Хтось репетирував уже в самій черзі на реєстрацію, хтось тишком-нишком,
аби ніхто не бачив. Поки дівчата виступали перед знімальною групою,
їхні хлопці нервово чекали перед входом у зал, немов під вікнами
пологового будинку. На самій сцені — гаряче й неспокійно. Танцюристів
запрошують «порціями». Спершу кожен «замовляє» певний напрямок музики,
далі ж мелодія змінюється — треба швидко зреагувати і, не розгубившись,
танцювати далі. Так можна переконатись чи, навпаки, спростувати
однотипність вмінь танцівників. «Лепса можна?», — несподівано
просить хлопець. «Ви під нього контемп будете танцювати?»
запитують організатори. «Давайте, зараз побачите», —
самовпевнено відповів той і «понісся» слизьким паркетом.

Цікавими є «життєві історії» учасників кастингу. Кожен другий
займається танцями всупереч батьківській волі. Сімнадцятирічна Аліна з
Нетішина (Хмельницька область), за її словами, три сезони поспіль
сиділа перед телевізором і «пускала слину», а на четвертий раз приїхала
до Львова спробувати своє щастя. «Батьки не проти, що я беру участь
у кастингу, але проти, щоб я танцювала,
— жаліється вона. — Та
якщо сьогодні не злякаюсь на сцені, то наступного року кину свій
педінститут, втечу з дому і вчитимусь на хореографа»
. Натомість
Сергію Аверкову з Тернополя пощастило більше — його батьки лояльніші і
навіть підтримують сина у танцювальних успіхах. «На кастинг мене
«відправила» бабуся,
— каже хлопець. — Люблю бальні танці — і
європейську, й латиноамериканську програми»
.

Анна Карпенко приїхала з Маріуполя на тиждень за студентським обміном.
Вона вивчає технічну обробку металів, працює тамадою на весіллях та…
викладає у фітнес-центрі стрип-пластику. На сцені дівчина-металург
вразила своєю пластичністю. «Займаюсь танцями п’ятнадцять років —
це моє життя!»
— зізнається Анна «ВЗ». Вона, як і решта учасників
передкастингу «Танцюють всі!-4», місяців зо два не спатиме спокійно —
чекатиме дзвінка-запрошення на відбір у Києві.

Мова оригіналу