«В ужгородських танцівників більше любові до цього мистецтва, ніж у київських», — Костянтин Томільченко.

Танцюють всі 9

Небагато знайдеться в
нашій країні осель, у яких би останні 4 роки хоча б кілька разів на
місяць у п’ятничні вечори телевізор не був увімкнений на каналі СТБ і
не йшло шоу «Танцюють всі», «Україна має талант» та
«Х-Фактор».

У рамках зимового танцювального
табору (WinterDance Camp — 2012) студія сучасного танцю «БЛІЦ»
запросила одного з провідних українських хореографів, креативного
продюсера СТБ, режисера-постановника танцювального 3D мюзиклу «Барон
Мюнхгаузен» Костянтина Томільченка. Разом з ним до Ужгорода завітала
фіналістка телепроекту «Танцюють всі-1», виконавиця головної ролі в
мюзиклі «Барон Мюнхаузен», солістка балету «Soul b» Наталі
Кротова
.

Протягом кількох днів вони разом
зі старшим складом «БЛІЦу» займалися постановкою нового номеру, а
наостанок Наталі і Костя по черзі провели для танцюристів «БЛІЦу» та
студії «Сучасник» більш, як годинні майстер-класи. Після них,
стомлений, але задоволений, Костянтин Томільченко відповів на наші
запитання.

По перше, Костю, дуже
приємно бачити вас в Ужгороді. Нечасто до нас приїздять такі
знаменитості…

Та я вас прошу, які ми
знаменитості, ми так, сірі кардинали…

І тим не менше, я
бачила, як юні танцівники ловлять кожне ваше слово, кожен рух, для них
— честь вчитися у майстра. А як ви вчилися
танцювати?

В радянський час, коли я починав
щось робити, до нас ніхто не приїжджав. Хто мав можливість сам
потрапити за кордон, відвідати майстер-класи, балетні трупи, той їздив.
А для решти були відеокасети, були передачі, усі вчилися буквально на
пальцях. Для мене кумиром, як і для багатьох, був Майкл Джексон, кожен
рух якого я ловив і зараз я усім кажу: не бійтеся копіювати. Нехай це
буде злизано, але тільки так починає працювати уява, а потім
народжується вже щось своє.

Кілька років тому ви
стали кращим хореографом першої української танцювальної премії «MyWay
Dance Awards». Для вас це було очікувано?

Я і не знав про існування цієї
премії. У нас, між іншим, крім неї більше немає премій. Єдина премія
державного рівня — це «Телетріумф» за досягнення у кіно і телебаченні.
А у сфері театру і масових видовищ у нас ніяких відзнак не існує. Щоб
щось змінилося і держава почала звертати увагу на театральне мистецтво,
потрібна жертва. Має бути людина, яка все поверне. Я не знаю, що має
статися, щоб у нас почало розвиватися мистецтво…

Немає жодної підтримки
«згори»?

Про що говорити, якщо у нас є
тільки педагогічні училища, університети, які випускають безліч
хореографів, які благополучно їдуть геть з країни, або стають до лав
якихось новостворених балетів.

А чим займаються
учасники сезонів «Танцюють всі»?

Як би не сумно це звучало, але
повертаються туди, звідки почали. Відкривають студії, школи, дають
майстер-класи. З першого сезону «Танцюють всі» минуло 4 роки, а люди
досі шукають можливості підзаробити на оплату квартири. У нас просто
нема де заробляти: немає театрів, немає балетів, шоу. Така печальна
ситуація — по всій Україні. Тому я взагалі дивуюся Ужгороду і кажу
молодим людям: ви — великі молодці, хоча я не знаю, звідки у вас стимул
щось робити. У цих людей набагато більше любові до цього мистецтва, ніж
у людей у Києві, які багато років цим займаються. Я вважаю, це
подвиг.


«Танцюють всі» буде продовжуватися? Шоу ще себе не
вичерпало?

Шоу себе вичерпає тільки тоді,
коли упадуть рейтинги. Телебачення — це продукт, який тримається на
рейтингах. За телемірками «Танцюють всі» має просто шалений попит у
глядача і дай бог йому ще довго жити і приносити каналу прибуток, а нам
— радість.

З усіх проектів на
«СТБ» який вам найближчий?

Перший сезон «Танцюють всі»,
другий сезон «Україна має талант». А «Х-фактор» — це нові грані у
режисурі і у хореографії. Кожен проект має свою родзинку.

А що для вас «Барон
Мюнхгаузен»?

«Барон Мюнхгаузен» —
це ціле життя. Слава богу, що це взагалі сталося. Для багатьох це так і
залишається мрією. Я вдячний богові, що мені випав такий шанс і ми це
зробили. Це рік життя. Сумно дивитися на те, що з ним зараз
відбувається. А з ним не відбувається нічого. Він просто лежить і чекає
свого часу. Ми нікуди з ним не їздили, бо це дуже дорого. Знову ж таки
потрібні люди бізнесу, які повірять, що це може приносити гроші. А для
того, щоб це приносило гроші, треба привити людям культуру ходіння на
такі шоу. На це потрібно мінімум років п’ять.

Чи популярні сьогодні
школи танцю — професійні і любительські?

Надзвичайно популярні, це масове
явище. У нас дві тенденції. По-перше, будь-хто, хто може рухатись,
відкриває танцювальну школу, це стало модно. З одного боку це добре, бо
є конкуренція. По-друге, це негативно впливає на смак. Хочеться більше
професійних студій, які би вчили естетиці танцю, а не заробляли швидкі
гроші. Особисто для мене гроші — це зло.

Повернімося до основ.
Де ви вчилися танцям?

Ніде. Я — фінансист, закінчив
економічний факультет. Маю незакінчену освіту. Для мене самоосвіта була
ключовою. Але це не означає, що не треба вчитися, займатися танцями.
Танець — це внутрішній стержень, важливий для особистого росту. Тому
всіх дітей — на танці!

А є люди, яким ви не
радите танцювати взагалі?

Ні звичайно, що за дурниці?
Подивіться історію танцю, вона сягає найдавніших часів, бо це
внутрішній стан людини. Страх — це внутрішні комплекси, яких треба
позбуватися. Я у дитинстві був дуже сором’язливий. Я не міг вийти на
танцмайданчик на дискотеці, соромився дуже. А потім я захотів повірити
у себе і почав сам собі подобатися. А потім мені стало необхідно красою
танцю ділитися з людьми, відчувати їх віддачу. Такий собі обмін
енергією, який створює рух вперед.

Ви вже не вперше на
Закарпатті. Що думаєте про наш край, про
Ужгород?

Я взагалі обожнюю маленькі
містечка, які дихають історією, де відчувається дух старих часів. Дуже
важливо берегти цей дух. Часто справжні цінності не бережуть. Але для
мене Ужгород — це таке горде місто з багатою історією, який може багато
чому навчити. Ми сьогодні були на дегустації, стільки нового дізналися…
Бажаємо вашому місту побільше здоров’я.

1

3

4

5

Мова оригіналу

Олександра Берегова