Лілія Ребрик: «Розплакалася, коли змушували закурити»

Танцюють всі 9

Відмінниця,
спортсменка-гімнастка, викладач в інституті, акторка театру і кіно,
телеведуча, а хтось, обов’язково додасть, й просто красуня – Лілія
Ребрик (Лілія Тодорюк) до свого 30-ти річчя підходить на
піку своєї кар’єри. Широкий загал дізнався про цю дівчину родом з
Чернівців завдяки її роботі ведучої в телешоу «Танцюють усі». Хоча
завсідники популярного в Києві «Молодого театру» знали цю жваву молоду
акторку і раніше. Вже незабаром вона сама танцюватиме у проекті «Танці
з зірками». На питання про головного чоловіка в її житті Лілія
відповідає, що він у неї ще попереду. В інтерв’ю Лілія розповіла нам,
чому вона не була лідером у школі, як ставиться до пліток
про себе, яким бачить своє життя у шлюбі, а також чому вона підтримує
заборону реклами сигарет. Стримана леді, яка веде «Танцюють усі», під
час інтерв’ю виявилася щирою емоційною дівчиною. Відчувається, що Лілія
сильна та «конкретна» людина, але з творчою іскрою. Сьогодні вона пишається своїми досягненнями.

Ліліє, звідки
коріння Ваших батьків?

За національністю мої
батьки – українці, народилися в Чернівецькій області. Звідти все моє
коріння, бабусі-дідусі. Хоч я народилася і жила в Чернівцях, але дуже
рада тому, що у мене є до кого приїхати в село. Дуже ціную моменти,
проведені разом. Кажуть, що я дуже схожа на мамину рідну маму. Вона
була вчителькою, дуже добре співала, танцювала. На жаль, я її не
застала. У мене класична сім’я: мама – завуч школи, вчитель румунської
мови та літератури, тато – військовий, майор міліції. Я граю на
фортепіано, розмовляю по-французьки.

Які картинки
дитинства згадуються?

Коли мені було 8 років, в
Чернівцях почалася алопеція, лисіли діти. Всіх дітей вивозили закордон.
Мене відвезли в Молдову до моїх хрещених в село. Там віддали в школу,
де вивчались і молдовська, і українська мови. Я тоді нічого не розуміла
по-молдавськи, а зараз вдячна тому періоду за своє знання мови. Я
пам’ятаю, як йшла з тієї школи, плачучи, бо загубила рукавички. Мені
здавалося, що я одна на цьому світі. Батьки були далеко. Мама тоді була
вагітна. А перше запитання, яке я задала мамі, коли узнала, що в мене
тепер є сестричка, було: «Чи вона красивіша за мене?».
Коли мама мені показала сестру-немовля, загорнену в пелюшки «Мінздрав»,
я побачила, що вона не складає мені конкуренцію, тому
заспокоїлася.

Якої стратегії
дотримувалися Ваші батьки, коли Вас виховували?

Завжди цінувалася моя
точка зору, навіть якщо вона була невірною. Я за це дуже вдячна
батькам. Це проявилося навіть в тому, що вони відпустили мене вступати
до театрального інституту в Київ. Батьки хотіли, щоб я була лікарем. Я
навіть займалася по підготовчій програмі для вступу в медичний
університет, але випадково почула по радіо, що Київський інститут
театрального мистецтва оголошує набір студентів. Батьки не
заперечували. Вони сподівалися, що я не вступлю і приїду на іспити в
медінститут. А тут така невдача – я вступила, причому з
першого разу при конкурсі 20 чоловік на місце. Це було більше, ніж в
медичному вузі. Батьки навіть не знали як реагувати. Цікаво те, що в
моїй родині не було нікого, пов’язаного з мистецтвом, тим паче – з
театром. Навіть більше: я ніколи не була в театрі, хоча в Чернівцях
один з найкрасивіших театрів, його проектували архітектори Львівського
і Віденського театрів. Тому я вступила до інституту, як чистий аркуш
паперу. Моїм художнім керівником була пані Зимня. Як потім з’ясувалося,
вона теж родом з Чернівців, свого часу грала в Чернівецькому театрі.
Якось вона сказала мені: «Дякую за те, що ти не бувала в театрі, тому
що ти не зіпсована театральними штампами »

Якою
Ви були в шкільному колективі, коли були підлітком?

У нас був дівочий клас: 16
дівчат і лише 2 хлопця. В такому колективі складно, особливо коли
чогось досягаєш поза школою. Звичайно, я не відчувала себе «своєю» в
колективі, навряд чи була лідером, принаймні формальним. Але в мене
були шкільні подруги, з якими і зараз підтримую дружні стосунки. Я
намагалась ніколи не звертала уваги на плітки. Мені й зараз байдуже те,
що відбувається за лаштунками театру. Взагалі я прийшла в інститут в 16
років абсолютною відмінницею: музичну школу на відмінно закінчила, в
гімнастиці – виконала програму майстра спорту в 13 років, гімназію
закінчила із золотою медаллю. А потім і інститут – з
червоним дипломом. Хоча я не можу сказати, що я «зубрила». Я цінувала
свій час: уроки часто робила під час перерви, тому що після уроків в
гімназії бігла в музичну школу, потім – в спортзалі. Додому приходила
пізно ввечері.



Розкажіть про студентські роки?

Я пам’ятаю
перші дні в Києві, коли відчула себе самостійною. Мені батьки зняли
кімнату у господині, бо в гуртожитку були жахливі умови. Мені дуже
подобалась роль дорослої людини: я все сама вирішую, все сама роблю. На
першому курсі я зрозуміла, що не вірно ходжу, дихаю, розмовляю… Все
це треба було перебудовувати. Я була старанною студенткою, дуже хотіла
отримати професію, максимально занурювалася в те, що давали викладачі.
Вони, на щастя, є фанатами свої справи. Зараз я теж викладаю в
театральному. Приємно те, що моїм студентам цікаво на
моїх заняттях. Жартую: «Мабуть, вони мене люблять тому, що я в них
рідко з’являюсь». Я намагаюся бути з ними на рівних, а не кимось вищим
за них.



Як Ви потрапили на телебачення?


Журналіст СТБ
Наталія Соколенко є моєю «хрещеною мамою в телебаченні». Якось вона
прийшла в театр і у гримерці звернулася до актрис з
пропозицією про кастинг на роль ведучої нової телепередачі. Хоч каналу
була потрібна дещо старша ведуча, Наталя сказала, що і я можу
спробувати. На кастингу мені сказали прочитати текст і розповісти на
камеру своїми словами. А я вивчила буквально за кілька секунд напам’ять
і розказала. Наступного дня мені зателефонували, сказали, що з
понеділка зйомки. Мабуть, я була найжиттєрадіснішою ведучою в світі.
Передача проіснувала не довго, але за півроку мені несподівано
зателефонували і сказали, що мою кандидатуру затвердили тепер вже на
роль ведучої прогнозу погоди. Я була дуже щаслива, вирішила, що
«погода» – це сходинка до чогось більшого. А мої батьки як тішилися!
Чотири рази на добу дивилися прогноз погоди.


Ви на екрані
сприймаєтесь по-іншому, ніж в житті? В ефірі Ви – серйозна, навіть дещо
сувора пані, а в житті – значно емоційніша. Як ви
думаєте, чому так?


В проекті є певний
образ ведучої, який створюють стилісти. Цей образ диктує манеру
поведінки. Наприклад, коли ти доносиш правила шоу, потрібно бути
максимально зібраною і серйозною. Тут зайва емоційність недоречна. Але
я постійно нагадую стилістам, що щирі переживання ведучої набагато
важливіші за її зовнішній вигляд. Тому я віддаю перевагу
більш простим зачіскам і макіяжу. Взагалі мені притаманна емоційність
та щирість, які я не хочу втрачати. Тому вірю, що на проекті «Танці з
зірками», де я буду у ролі учасниці, матиму можливість бути собою, без
зайвого макіяжу, розкішного вбрання і високої зачіски.


Щодо проекту
«Танці з зірками», чого Ви очікуєте від участі в ньому ? Якщо Ви
вилетите, то засмутитесь?


Мені притаманний
спортивний характер, я люблю перемагати. Але з проекту «Танцюють всі»
знаю, що інколи вибір глядачів зовсім непередбачуваний. Тому
засмучуватися через поразку буде нерозумно. Я налаштована позитивно,
мені хочеться, щоб це було в задоволення. Думаю, так і буде, тому що
навіть прізвище мого партнера – Дикий. В поєднанні «на
паркеті Дикий – Ребрик » є щось шалене. Я хочу, щоб глядачі побачили,
що я, в першу чергу, актриса. Я – жива людина, а не лише леді в
красивій сукні. В проекті «Танці з зірками» є можливість бути собою,
бути навіть трішечки божевільною. Крім того, це шанс багато чому
навчитися, спробувати себе в новому амплуа.


Як акторка
кіно, наскільки Ви відчуваєте, що реалізувалися?


Я вірю, що
найкращі мої фільми попереду. Я знімаюся і в повнометражних фільмах, і
в серіалах. В кіно я переважно граю ролі стерв. Кінематограф – інша
форма існування актора, порівняно з театром чи телешоу. Існування
актора в театрі передбачає постійне відчуття певного «перебору», адже
зіграти на сцені здивування – це відреагувати і обличчям, і всім тіло.
А в кіно іноді досить брову підняти.


Яке майбутнє
у нашого кінематографу? Чому в Україні нема українських
фільмів?


Вони є, але про них
мало хто знає, тому що вони не піаряться. Крім того, завжди мало
коштів. Доводиться всіх умовляти. Так хочеться, щоб прийшла людина і
сказала: «Відтепер знімаємо тільки українських акторів, вони нічим не
гірші, ніж закордоном». Насправді в Україні найбільша
проблема – із сценаріями.


Чим Ви
заробляєте на життя?


Я працюю в театрі,
знімаюсь в кіно, на телебаченні веду два великі проекти, дублюю фільми,
викладаю в театральному інституті. Часто запрошують проводити якісь
заходи в якості ведучої. Якщо мені цікаво, я не відмовляюся. Це моя
робота, це заробіток. Професія актора нестабільна – сьогодні все це є,
завтра нема, і навпаки. Сказати, що найбільше мене годує, я не можу.
Але мені вистачає, щоб я взяла кредит на квартиру і ось за 3 роки його
виплатити – в лютому заплатила останній внесок. В мене однокімнатна
квартира, хоча метраж не маленький, в новому будинку. Зараз я вже
думаю, для якої покупки далі збирати гроші.


Які прості
моменти в житті Ви любите?


Дуже люблю після
вистави, коли ввечері вже нема заторів, їхати за кермом свого авто по
мосту, увімкнувши улюблену музику. В мене іноді навіть сльози на очі
навертаються від щастя: я в своїй машині, їду по мосту в свою квартиру,
їду з улюбленої роботи. Все так красиво! Це дозволяє розслабитися. Я не
пам’ятаю, коли востаннє відпочивала так, щоб гайнути на 10 днів за
кордон, поніжитися на пляжі.


Що Ви
робите, коли у Вас поганий настрій, кепсько на
душі?


В мене на депресію
нема часу. Взагалі, вважаю: хочеться поплакати – поплач, треба розбити
тарілку – будь ласка, не варто в собі це давити, бо воно
все рівно вилізе.


Що Вас
дратує в інших людях?


Тупість.

Ви
підтримали «Маніфест українців проти куріння», а у Вас колись був
досвід куріння?

Я ніколи
не курила. У театральному інституті в моєму першому етюді я мала
курити. І ось на генеральній репетиції мій керівник кричить: «Ну давай,
починай курити!». Я заплакала, кажу: «Я не курю!». Вже хотіла йти
документи забирати з інституту, тому що мене тут поганому вчать. Мене
всім курсом намагалися научити принаймні дим пускати, щоб вдавати
куріння, але так і не навчили. Коли зараз мені в кіно потрібно
закурити, я не погоджуюся і пропоную альтернативу.


Як
Ви ставитеся до куріння інших людей?


Це особиста справа
кожного. Я можу спілкуватися з людиною, що палить, ставлюсь до цього
спокійно, бо це життя. Але всі знають, що при мені небажано курити і
матюкатися. Я сама ніколи не кажу таких слів і не курю.


Скоро в Україні може бути прийнятий закон про повну заборону
реклами: в магазинах, Інтернеті…Як Ви до цього
ставитесь?

Мабуть, це
вірно. Я ніколи не розуміла, як можна в рекламі довго красиво
розповідати про те, які ці сигарети чудові, а потім ніби поміж іншим
«Мінздрав попереджає: куріння шкідливе для вашого здоров’я». Як можна
не звертати увагу глядачів на найголовніше – шкоду для
здоров’я?!

Як
складаються Ваші стосунки з чоловіками?


Я ніколи не
скаржилася на брак чоловічої уваги. Та я не вмію приймати дорогих
подарунків. Я цим пишаюся. Я знаю, що все, що в мене є, я придбала
сама. В мене є кут, куди я можу завжди піти. Я хочу сама твердо стояти
на ногах.


Чи був у Вас колись особливий
чоловік у вашому житті?


Я думаю, що він буде. Моя неймовірна
історія кохання попереду.

Що Ви мрієте мати
у подружньому житті?

Моя родина – це приклад
для наслідування. Разом працювати, відпочивати, відзначати свята за
великим столом всією сім’єю – це прекрасно, це потрібно кожній людині.

ВІТАННЯ!
Будь ласка, допоможіть нам покращити сайт -
поставте 3 чесних галочки:

1. Я готовий щомісяця платити за доступ до сайту без реклами:

2.

3. Мені

Будь-ласка, заповніть всі поля