«Я завжди на своїй хвилі», – Дмитро Танкович

Танцюють всі 9

Колишній капітан команди КВК «ЧП Мінськ» нині один із найуспішніших українських ведучих. «Гумористичне минуле» дає про себе знати, Танковича важко уявити без жартів. Дмитро  вже давно живе в Києві і своє майбутнє пов’язує лише з українським телебаченням. На каналі «СТБ» шоумен вів багато різножанрових проектів, він із тих, хто запам’ятовується завдяки безпосередній щирості й вмінню імпровізувати.

Дмитре, сумуєте за батьківщиною?

Звісно! Рідний Мінськ дуже люблю. На жаль, там мало прекрасних місць, які можна оглянути, адже під час Великої Вітчизняної Війни місто було повністю зруйноване, а потім, коли відновили, стало досить милим, проте вже без колишньої культурно-історичної спадщини. У нас є дуже красиве Троїцьке передмістя, розташоване на березі річки Свіслоч, там можна подивитися на качок, погодувати їх  хлібом. В дитинстві я так часто робив. Також можу сказати, що Мінськ дуже чисте місто, на відміну від інших мегаполісів, де мені доводилося бувати, видно, що там стежать за порядком і благоустроєм.

Чим займаються ваші брат і мама в Білорусі? Часто до них приїжджаєте?

Навідуюся раз у кілька місяців. Мама працює  на заводі в лабораторії, вона інженер-хімік. У брата невеликий бізнес наскільки це можливо реалізувати в Білорусі. Раніше він теж намагався грати в КВК, але зараз кинув: треба гроші заробляти.

Що, в першу чергу, пригадуєте з підліткового віку?

У мене було гарне дитинство. Оскільки я добре вчився в школі, то з цим  ніколи не виникало проблем. Хоча, як і в будь-якої нормальної дитини, наставала криза підліткового віку, я і не приховую, що балувався, бився іноді, сам отримував по голові. Мама примушувала ходити в музичну школу і вчитися грі на акордеоні, натомість я не мав ані найменшого бажання цим займатися, але було соромно сказати , адже мама так хотіла, щоб я присвятив себе музиці, тож доводилося грати. Крім того, виступав за збірну школи з усіх видів спорту, незважаючи на середній зріст.

Чому так рано залишили КВК?

КВК – це не тільки мистецтво, але й спорт. Гра має вікові обмеження. Зрозуміло, що неофіційно. Та нам уже, досить складно було б  скакати на сцені поруч із молодими – з тими, у кого горять очі. Але найголовніше – це те, що доводилося б думати: «Зараз відіграємо, а ввечері треба буде піти десь заробити кілька мільйонів доларів».

Які суттєві відмінності між українським, російським та білоруським телебаченням?

Різниця дуже велика. Якщо говорити про білоруське телебачення, то, по-перше, так склалося, що у нас всі канали державні, немає гідної конкуренції, оскільки фінансування надходить із одного джерела. По-друге, наскільки я знаю, немає професійних якісно зроблених рейтингів, щоб розуміти які програми і канали дивляться найбільше. Все це веде до того, що тамтешнє телебачення розвивається дуже повільно, тож це одна з причин, чому я наразі в Україні. А от українське телебачення зараз дуже перспективне навіть у порівнянні з російським. Воно не боїться експериментувати і робити щось нове. Продукти, які тут виробляються набагато якісніші, ніж у Росії, незважаючи на те, що фінансові вливання значно менші.

Хто є для вас прикладом ноумена?

Якихось кумирів немає, але мені подобається як працюють на українському ринку Дмитро Шепелєв та Андрій Доманський. Останнім часом дивлюся на товаришів, які реалізуються на західному ТБ, цікаво розуміти їх специфіку і порівнювати стиль роботи. Гадаю, нашому телебаченню не вистачає фахівців. Виходить, що в Україні телепростір розвивається швидше, ніж встигають підготувати хороші кадри.

На вашому творчому шляху дуже багато перемог. А про щось шкодуєте?

Шкодую про те, що мені зараз не 25 років, і я не був тоді таким розумним як тепер, було б простіше, якби в цьому віці  прийшло істинне усвідомлення всього, що відбувається. Але в той же час я не шкодую ні про що, незважаючи на те, що «напартачив» багато де. Не можна назвати мене щасливчиком і стверджувати, що Танковичу все легко дається чи нагороди градом сиплються, втім, я за ними ніколи не гнався. Просто в моєму житті в більшості випадків зустрічалися потрібні люди, які й допомагали  «повзти» далі.

На що витратили свій перший гонорар?

Перший гонорар ми заробили з командою КВК – $100  на сімох, відразу ж поїхали в готель «Білорусь» у Мінську і дуже хвацько відсвяткували. Причому цих грошей  вистачило десь на три дні, а на той час (1998 рік) це були шалені кошти.

Найромантичніший вчинок для коханої жінки…

Я ще ніколи не здійснював романтичних вчинків для жінок, напевно, тому й досі не одружений.

З вами часто трапляються кумедні історії?

Пам’ятаю, на зорі молодості був випадок, коли мене зупинила на вулиці жінка і запитала, чи це справді я веду програму і граю в КВК. Звісно, відповів, що вона не помилилася. Тоді панянка раптом відрубала, що терпіти мене не може, і пішла собі далі. Я цю жінку запам’ятав надовго, і на щастя більше ми ніколи не перетиналися. А кумедна історія й досі веселить.

Як піднімаєте собі настрій?

А навіщо? Він і так завжди в потрібному руслі. Настрій мені зіпсувати складно, оскільки я завжди на своїй хвилі. Хоча, депресія властива всім, мені, наприклад, сезонна. З початком весни я найжиттєрадісніша особа на світі, а восени знову впадаю у сплячку.

Де і як плануєте відпочивати цього літа?

Боюся, що цього року  повноцінний відпочинок не вдасться, оскільки багато всього заплановано. Але якщо вирвуся, обов’язково вирушу в Судак.

Який відпочинок запам”ятався найбільше?

Коли ще грав у КВК, їздили з командою за кордон, виступали з концертами, а потім мали кілька днів на відпочинок. Запам’яталося місто Торонто, тамтешня телевізійна вежа, одна з найвищих у світі, ще вразила екскурсія на Ніагарському водоспаді. Особливо сподобалося в Барселоні, їхні кумедні зелені папуги, які  там літають по парку, як у нас звичайні птахи.

Ви побували в ролі ведучого кулінарної передачі. А в щоденному житті часто куховарите?

Не можна сказати, що я люблю цю справу, але вмію готувати їжу в межах того, на що здатен чоловік, який не пов’язаний з кулінарією. Після «Кулінарної династії» і пост-шоу «Мастер Шеф», дещо з того, що показував Ектор я, звичайно, вдома здійснив. Але варто було б йому виставити рахунок за спалений посуд.

Більшість творчих людей не пристосовані до побуту. А що ви можете зробити в домі, наприклад цвях забити чи кран полагодити..?

Чому ж не можу! До речі, недавно зламався у мене душ, півтора місяці мучився, потім взяв себе в руки, поїхав у госптовари, купив усе потрібне і полагодив кран за 10 хвилин. Цвяхи мені нікуди забивати, бо вдома  бетонні стіни. В межах розумного, звісно, можу щось зробити на побутовому рівні, але на самостійне здійснення ремонту точно не зважився б.

Де зазвичай проводите вечір п”ятниці?

Як правило, в прямому ефірі проекту «Танцюють всі!». А коли сезон закінчується, кілька п’ятниць поспіль відчуваю себе незатишно, наче, щось забув, потім, звичайно, звикаю. Іноді ходжу в кіно, можу в ресторані посидіти, зустрічаюся з друзями, якщо вони приїжджають з Москви.

танкович-в-середину

Вустами Танковича

«Я люблю морозиво, яке за смаком нагадує старе радянське. Хто буде в Білорусі спробуйте ковбасу і морозиво, смак залишився той самий».

«Приємно, коли люди впізнають, особливо в Судаку. Кажуть, пам’ятаєш ми зтобою фотографувалися в 2009 році. Я звісно відповідаю: «Звичайно, пам’ятаю».

«Напевно, будь-який психіатр знайшов би у мене якісь відхилення».

«Є велика китайська мудрість: потрібно розвивати в собі сильні сторони, а не підтягувати слабкі. Саме тому я ніколи не танцюватиму».

«Якби створював жіночі парфуми, то додав би туди запах лісу… і шашлика! Смішно, коли жінка пахне шашликом».

Анкета

  • Дата і місце народження: 09.04.1977, м. Мінськ
  • Освіта: Білоруський державний економічний університет
  • Нагороди: народна премія «Телезірка» в номінації «Улюблений телеведучий розважальної програми» (2011)
  • Сімейний стан: не одружений
  • Хобі: колекціонує бейсбольні кепки
  • Улюблена страва: смажена картопля, українська кухня

Спілкувалася Наталя Мостова