“Інколи акторство заважає”, — Лілія Ребрик

Танцюють всі 9

Уже минув місяць, відколи розпочалися зйомки чергового сезону найпомітнішого танцювального шоу на вітчизняному ТБ — форматного проекту «Танцюють всі!», яке кілька останніх років є однією з візиток каналу СТБ. Наша розмова з незмінною ведучою програми, в якій учасники показують свою танцювальну майстерність, — акторкою і молодою мамою Лілією Ребрик.
 
«Непросто працювати, коли не ти один є господарем становища»

— Ліліє, скільки часу у вас займає робота? Після того, як у вас народилася донька і ви швидко повернулися «у стрій», не намагалися зменшити «обсяги виробництва» ?

— Вважаю, що народження дитини ні в якому разі не заважає роботі. Прекрасно можна поєднувати усе — і я тому приклад. Уже через тиждень після народження донечки я повернулася до роботи, через місяць ми вийшли у прямий ефір із проектом «Танцюють всі!–5». Якщо порівнювати мій графік до появи Діанки і зараз, то, звичайно, я зменшила обсяги роботи, оскільки мені хочеться максимально довго бути поряд із дитиною, адже ми з моїм чоловіком Андрієм пораємося без нянь, бабусь і дідусів. Ми намагаємося все робити своїми силами, оскiльки не хочеться пропустити важливих моментів, бо щодня Діанка видає щось новеньке. Діти — це найголовніше призначення людини і найбільше щастя, яке має бути у житті. Наразі я вже повернулася до театру, починаю зніматися у кіно. Також працюємо з Андрієм над тим, щоб якнайшвидше відкрити свою танцювальну школу. Отож життя продовжує бити ключем.

— Ви більше чотирьох років — ведуча проекту «Танцюють всі!». Чим відрізнялася для вас особисто робота у кожному сезоні?

— Кожен сезон «Танцюють всі!» — це окремий аркуш паперу. Їх ніяк не можна порівнювати, адже щороку до нас на проект приходять нові люди, нові особистості. І щоразу я відкрита до нових відчуттів, до нового сприйняття. Мені особисто цікаве і цінне у цьому проекті не те, наскільки людина добре робить батмани чи па (адже всі, хто потрапляє до двадцятки, й так прекрасно володіють своїм тілом), мені найцікавіше те, якими люди приходять на проект і якими йдуть від нас. Мені цікаво спостерігати за процесом. І чим він яскравіший і різнобарвніший, тим і мені як ведучій, і глядачам цікавіше спостерігати за учасниками.

— Наскільки вільно почуваєтесь на сцені з Дмитром Танковичем?

— Я тішуся з того, що ми за чотири роки спільної праці жодного разу не посварилися. Між нами не було неприємних казусів, про які б не хотілося згадувати. Не було в нас і флірту. Взагалі, не було ніяких таких моментів, які б заважали нам у роботі. Мені здається, у нас обох є якийсь внутрішній гумор. Відверто кажучи, в парі не так просто працювати, адже не ти один є господарем становища. Не кожен вміє працювати у тандемі. Це, мабуть, якесь особливе мистецтво. Із Дмитром у нас прекрасні людяні стосунки, товариські. До речі, нещодавно ми породичалися, він став хрещеним моєї донечки Діани.
 _DSC5223.JPG
«Деякий час мені не вистачало шаленості Циско…»

— Чим для себе пояснюєте те, що останні сезони танцювального талант–шоу глядачі каналу СТБ дивилися трохи гірше, ніж перші?

— Можливо, причиною стало те, що в останньому сезоні у двадцятці було багато представників з інших країн, у яких по телебаченню не транслюється проект «Танцюють всі!». Тому аудиторія та прихильники цих учасників не могли дивитися шоу в прямому ефірі. Мені здається, саме це і могло стати причиною. Проте у будь–якому разі ми намагаємося кожного сезону планку підвищувати і зараз активно працюємо над цим завданням у шостому сезоні.

— Чи можна казати, що частину глядачів «Танцюють всі!» розгубив, коли з проекту пішли Олексій Литвинов і Франциско Гомес?

— Особисто мені спочатку було сумно, що Олексій Ігоревич та Франциско більше не будуть у суддівстві проекту. Звичайно, за чотири сезони ми з ними зріднилися. Мені навіть деякий час не вистачало шаленості Циско та розсудливості Литвинова. Але Костю Томільченка та Раду Поклітару я також дуже поважаю і люблю, вони професіонали своєї справи. Зараз уже без них не можна уявити проект. Говорити про те, що зі зміною суддівства проект втратив частину глядачів, думаю, не можна. Бо у кожного з журі є своя глядацька аудиторія та прихильники їхньої творчості.
До речі, на час телевізійних кастингів шостого сезону проекту в кріслі Кості, який задіяний у зйомках прямих ефірів проекту «Україна має талант» як креативний продюсер, зараз Франциско Гомес. Тож глядачі шостого сезону «Танцюють всі!» матимуть змогу побачити п’ятьох суддів, яких встигли полюбити: Франциско Гомеса, Костю Томільченка, Раду Поклітару та незмінних Влада Яму і Таню Денисову.
IMG_8758.JPG
— Чим команда проекту «Танцюють всі!» ще дивуватиме у шостому сезоні?

— Ви правильно сказали: саме дивуватиме. Шостий сезон буде взагалі не схожим на всі попередні, у проекті буде дуже багато нововведень. Найперше — замість шести програм кастингів показуватимемо вісім. Крім звичних Києва, Одеси, Дніпропетровська, Харкова, Львова і Донецька, глядачі побачать ще кримський та запорізькій відбір танцівників. Взагалі, зміниться структура шоу. Але поки я не можу розкрити усі секрети. Скажу лише: шостого сезону варто чекати з нетерпінням, він буде іншим, захоплюючим, і з новими історіями людей.

«За «середні» оцінки мене сварили»


— Як вам допомагає акторська освіта і практика у роботі на телебаченні? Кого мрієте зіграти на театральній сцені чи у кіно?

— У мене є ролі, які я хотіла зіграти і зіграла, наприклад, Соня в «Дяді Вані» Чехова. Проте кожен артист, і я не виняток, вірить у те, що його найкраща роль іще попереду. Телебачення і акторська діяльність — це різні речі. Інколи акторство допомагає, а інколи навіть заважає. Я дуже емоційна, мені іноді не завадило б додати якоїсь розсудливості. Але в цьому, мабуть, є моя щирість, моя індивідуальність, чесність, і це мені до вподоби.

— Ви закінчили на «відмінно» музичну школу, акторський факультет Київського інституту імені Карпенка–Карого завдяки, у першу чергу, своїй наполегливості чи тому, що вас супрово¬джує везіння?

— Це, в першу чергу, — результат виховання моїх батьків. З дитинства я запам’ятала: є оцінка «5» або «2». Батьки ніколи не сприймали серединку, за оцінки «3» і «4» мене сварили. Тому я боялася отримувати середні оцінки, навіть «двійки» для мене були не такими страшними. Але я особисто не могла собі дозволити їх отримувати. Тому залишався єдиний вихід — вчитися на «п’ятірки». Так сформувалася життєва позиція: або бути найкращою, або взагалі не займатися справою.
Акторська професія непроста, вона на виживання. Звичайно, можна бути і середнячком, можна бути «десь там». Але мої амбіції не дозволяють приймати таку позицію, це не про мене. Якби склалося саме так, я б знайшла у собі сили піти з цієї професії. У мене є наполегливість, працелюбність, цілеспрямованість — те, що в акторській діяльності потрібно, щоб бути найкращим.

Валентина Самченко