PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjwhLS0gPHN0eWxlID4gDQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+IC0tPg0KDQo8IS0tIDxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+IC0tPg0KPCEtLSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMyAtLT4NCg0KPCEtLSA8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+IC0tPg0KPCEtLSA8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+IC0tPg0KDQo8IS0tIC81ODMwMjg0NC9TTERTX1NUQl9TdGlja3lfTGVmdCAtLT4NCjxzdHlsZT4NCi5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAxNjBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDsgfQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTM0MHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAxNjBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNjIwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDMwMHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KPC9zdHlsZT4NCjxzY3JpcHQ+DQpnb29nbGV0YWcuZGVmaW5lU2xvdCgnLzU4MzAyODQ0L1NMRFNfU1RCX1N0aWNreV9MZWZ0JywgW1szMDAsIDYwMF0sIFsyNDAsIDYwMF0sIFsxNjAsIDYwMF1dLCAnZGl2LWdwdC1hZC0xNTQxNjc2MjQ3Nzc2LTAnKS5hZGRTZXJ2aWNlKGdvb2dsZXRhZy5wdWJhZHMoKSk7DQo8L3NjcmlwdD4NCjxkaXYgaWQ9J2Rpdi1ncHQtYWQtMTU0MTY3NjI0Nzc3Ni0wJyBjbGFzcz0iZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQiPg0KPHNjcmlwdD4NCmdvb2dsZXRhZy5jbWQucHVzaChmdW5jdGlvbigpIHsgZ29vZ2xldGFnLmRpc3BsYXkoJ2Rpdi1ncHQtYWQtMTU0MTY3NjI0Nzc3Ni0wJyk7IH0pOw0KPC9zY3JpcHQ+DQo8L2Rpdj48IS0tU3RpY2t5IFJpZ2h0LS0+DQoNCg0KPCEtLSA8c3R5bGUgPg0KLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDsgfQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTM0MHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAxNjBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE2MjBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMzAwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KPC9zdHlsZT4gLS0+DQo8IS0tIDxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+IC0tPg0KPCEtLSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiAtLT4NCjwhLS0gPGlucyBjbGFzcz0iYWRzYnlnb29nbGUgZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIiDQogICAgIHN0eWxlPSJkaXNwbGF5OmlubGluZS1ibG9jayINCiAgICAgZGF0YS1hZC1jbGllbnQ9ImNhLXB1Yi0yMDcwODkwMjU2MzM3NzY1Ig0KICAgICBkYXRhLWFkLXNsb3Q9IjMzNDA3NDk2ODMiPjwvaW5zPiAtLT4NCjwhLS0gPHNjcmlwdD4NCihhZHNieWdvb2dsZSA9IHdpbmRvdy5hZHNieWdvb2dsZXx8IFtdKS5wdXNoKHt9KTsNCjwvc2NyaXB0PiAtLT4NCg0KPCEtLSAvNTgzMDI4NDQvU0xEU19TVEJfU3RpY2t5X1JpZ2h0IC0tPg0KPHN0eWxlPg0KLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDsgfQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTM0MHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAxNjBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE2MjBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMzAwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KPC9zdHlsZT4NCjxzY3JpcHQ+DQpnb29nbGV0YWcuZGVmaW5lU2xvdCgnLzU4MzAyODQ0L1NMRFNfU1RCX1N0aWNreV9SaWdodCcsIFtbMjQwLCA2MDBdLCBbMzAwLCA2MDBdLCBbMTYwLCA2MDBdXSwgJ2Rpdi1ncHQtYWQtMTU0MTY3NTgyNDg0OC0wJykuYWRkU2VydmljZShnb29nbGV0YWcucHViYWRzKCkpOw0KPC9zY3JpcHQ+DQo8ZGl2IGlkPSdkaXYtZ3B0LWFkLTE1NDE2NzU4MjQ4NDgtMCcgY2xhc3M9ImV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIj4NCjxzY3JpcHQ+DQpnb29nbGV0YWcuY21kLnB1c2goZnVuY3Rpb24oKSB7IGdvb2dsZXRhZy5kaXNwbGF5KCdkaXYtZ3B0LWFkLTE1NDE2NzU4MjQ4NDgtMCcpOyB9KTsNCjwvc2NyaXB0Pg0KPC9kaXY+
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9ImRhbmNlLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

«В ужгородських танцівників більше любові до цього мистецтва, ніж у київських», – Костянтин Томільченко.

Танцюють всі

Video: «В ужгородських танцівників більше любові до цього мистецтва, ніж у київських», – Костянтин Томільченко.

Небагато знайдеться в
нашій країні осель, у яких би останні 4 роки хоча б кілька разів на
місяць у п’ятничні вечори телевізор не був увімкнений на каналі СТБ і
не йшло шоу «Танцюють всі», «Україна має талант» та
«Х-Фактор».

У рамках зимового танцювального
табору (WinterDance Camp – 2012) студія сучасного танцю «БЛІЦ»
запросила одного з провідних українських хореографів, креативного
продюсера СТБ, режисера-постановника танцювального 3D мюзиклу «Барон
Мюнхгаузен» Костянтина Томільченка. Разом з ним до Ужгорода завітала
фіналістка телепроекту «Танцюють всі-1», виконавиця головної ролі в
мюзиклі «Барон Мюнхаузен», солістка балету «Soul b» Наталі
Кротова
.

Протягом кількох днів вони разом
зі старшим складом «БЛІЦу» займалися постановкою нового номеру, а
наостанок Наталі і Костя по черзі провели для танцюристів «БЛІЦу» та
студії «Сучасник» більш, як годинні майстер-класи. Після них,
стомлений, але задоволений, Костянтин Томільченко відповів на наші
запитання.

По перше, Костю, дуже
приємно бачити вас в Ужгороді. Нечасто до нас приїздять такі
знаменитості…

Та я вас прошу, які ми
знаменитості, ми так, сірі кардинали…

І тим не менше, я
бачила, як юні танцівники ловлять кожне ваше слово, кожен рух, для них
– честь вчитися у майстра. А як ви вчилися
танцювати?

В радянський час, коли я починав
щось робити, до нас ніхто не приїжджав. Хто мав можливість сам
потрапити за кордон, відвідати майстер-класи, балетні трупи, той їздив.
А для решти були відеокасети, були передачі, усі вчилися буквально на
пальцях. Для мене кумиром, як і для багатьох, був Майкл Джексон, кожен
рух якого я ловив і зараз я усім кажу: не бійтеся копіювати. Нехай це
буде злизано, але тільки так починає працювати уява, а потім
народжується вже щось своє.

Кілька років тому ви
стали кращим хореографом першої української танцювальної премії «MyWay
Dance Awards». Для вас це було очікувано?

Я і не знав про існування цієї
премії. У нас, між іншим, крім неї більше немає премій. Єдина премія
державного рівня – це «Телетріумф» за досягнення у кіно і телебаченні.
А у сфері театру і масових видовищ у нас ніяких відзнак не існує. Щоб
щось змінилося і держава почала звертати увагу на театральне мистецтво,
потрібна жертва. Має бути людина, яка все поверне. Я не знаю, що має
статися, щоб у нас почало розвиватися мистецтво…

Немає жодної підтримки
«згори»?

Про що говорити, якщо у нас є
тільки педагогічні училища, університети, які випускають безліч
хореографів, які благополучно їдуть геть з країни, або стають до лав
якихось новостворених балетів.

А чим займаються
учасники сезонів «Танцюють всі»?

Як би не сумно це звучало, але
повертаються туди, звідки почали. Відкривають студії, школи, дають
майстер-класи. З першого сезону «Танцюють всі» минуло 4 роки, а люди
досі шукають можливості підзаробити на оплату квартири. У нас просто
нема де заробляти: немає театрів, немає балетів, шоу. Така печальна
ситуація – по всій Україні. Тому я взагалі дивуюся Ужгороду і кажу
молодим людям: ви – великі молодці, хоча я не знаю, звідки у вас стимул
щось робити. У цих людей набагато більше любові до цього мистецтва, ніж
у людей у Києві, які багато років цим займаються. Я вважаю, це
подвиг.


«Танцюють всі» буде продовжуватися? Шоу ще себе не
вичерпало?

Шоу себе вичерпає тільки тоді,
коли упадуть рейтинги. Телебачення – це продукт, який тримається на
рейтингах. За телемірками «Танцюють всі» має просто шалений попит у
глядача і дай бог йому ще довго жити і приносити каналу прибуток, а нам
– радість.

З усіх проектів на
«СТБ» який вам найближчий?

Перший сезон «Танцюють всі»,
другий сезон «Україна має талант». А «Х-фактор» – це нові грані у
режисурі і у хореографії. Кожен проект має свою родзинку.

А що для вас «Барон
Мюнхгаузен»?

«Барон Мюнхгаузен» –
це ціле життя. Слава богу, що це взагалі сталося. Для багатьох це так і
залишається мрією. Я вдячний богові, що мені випав такий шанс і ми це
зробили. Це рік життя. Сумно дивитися на те, що з ним зараз
відбувається. А з ним не відбувається нічого. Він просто лежить і чекає
свого часу. Ми нікуди з ним не їздили, бо це дуже дорого. Знову ж таки
потрібні люди бізнесу, які повірять, що це може приносити гроші. А для
того, щоб це приносило гроші, треба привити людям культуру ходіння на
такі шоу. На це потрібно мінімум років п’ять.

Чи популярні сьогодні
школи танцю – професійні і любительські?

Надзвичайно популярні, це масове
явище. У нас дві тенденції. По-перше, будь-хто, хто може рухатись,
відкриває танцювальну школу, це стало модно. З одного боку це добре, бо
є конкуренція. По-друге, це негативно впливає на смак. Хочеться більше
професійних студій, які би вчили естетиці танцю, а не заробляли швидкі
гроші. Особисто для мене гроші – це зло.

Повернімося до основ.
Де ви вчилися танцям?

Ніде. Я – фінансист, закінчив
економічний факультет. Маю незакінчену освіту. Для мене самоосвіта була
ключовою. Але це не означає, що не треба вчитися, займатися танцями.
Танець – це внутрішній стержень, важливий для особистого росту. Тому
всіх дітей – на танці!

А є люди, яким ви не
радите танцювати взагалі?

Ні звичайно, що за дурниці?
Подивіться історію танцю, вона сягає найдавніших часів, бо це
внутрішній стан людини. Страх – це внутрішні комплекси, яких треба
позбуватися. Я у дитинстві був дуже сором’язливий. Я не міг вийти на
танцмайданчик на дискотеці, соромився дуже. А потім я захотів повірити
у себе і почав сам собі подобатися. А потім мені стало необхідно красою
танцю ділитися з людьми, відчувати їх віддачу. Такий собі обмін
енергією, який створює рух вперед.

Ви вже не вперше на
Закарпатті. Що думаєте про наш край, про
Ужгород?

Я взагалі обожнюю маленькі
містечка, які дихають історією, де відчувається дух старих часів. Дуже
важливо берегти цей дух. Часто справжні цінності не бережуть. Але для
мене Ужгород – це таке горде місто з багатою історією, який може багато
чому навчити. Ми сьогодні були на дегустації, стільки нового дізналися…
Бажаємо вашому місту побільше здоров’я.

1

3

4

5

Мова оригіналу

Олександра Берегова

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Спасибо!

Теперь редакторы в курсе.